Сашко Положинський

Богдан Ковальчук , 5 февраля 2011 в 09:50

Сашко Положинський: «Я просто намагаюся жити і отримувати від цього процесу максимум задоволення»

Дивно… Всі любимо наспівувати «колоситься жито, весь простір вкрито, жито – ЦЕ НАШЕ ЛІТО», а виявилось, що для лідера гурту “Тартак” Сашка Положинського літо – це не пріоритет, йому і взимку добре! Понад 10 років йому вдається дивувати, розфарбовувати та приправляти українську музичну сцену по-своєму. І хоча декому може здаватися, що все прекрасне і яскраве рано чи пізно, а особливо в Україні, добігає свого кінця, це точно не про Сашка ПОЛОЖИНСЬКОГО. 

- Зима, нарешті, завершується. Сашко, якою вона була для тебе?

- Ледачою. Я дуже мало що зробив за цю зиму, зате наїв добряче пузо і тепер не знаю, що з ним робити. Навіть на дошці поки не зміг покататися, бо нога травмована – мушу берегти її для концертів.

- Як ти думаєш, ти вже не боїшся зими, ти навчився її переживати «безболісно» чи й досі маєш звичку «хочу літа»?

- Здається, мене з кимось плутають. Я люблю зиму, як і будь-яку іншу пору року.

Кожний сезон має свої особливості та принади, а взимку для мене це, в першу чергу, – сніг, сноуборд та Різдво. Люблю Різдво, бо це дуже родинне свято з неповторною казковою атмосферою.

- Чого, на твою думку, сто відсотків у житті боятися не треба?

- У житті взагалі не треба боятися, бо це заважає отримувати задоволення від життя.

Звичайно, інколи відчуття страху стимулює, підштовхує до дії, збурює несподівані емоції, але зловживати цим не варто – все добре в міру.

Якщо страх переростає в параною, в постійні стреси, психози, депресії, то це вже не життя, а існування в якомусь психічно-віртуальному світі.

- Гурт «Тартак» і Сашко Положинський – це синоніми. Чи не так? Чи є щось у групі, що не відповідає стилю «Положинський»?

- Ні, це не синоніми, це одне ціле. Сашко Положинський – частина “Тартака”, але це ще не весь “Тартак”. У колективі є кілька учасників, кожен має свій власний стиль, свої особливості, і не все з цього відповідає моїм власним уявленням та смакам. Але якщо мова йде про творчий процес, то в нас це завжди відповідальність, сумління, самовіддача та дисципліна, і все це дає змогу нам утворювати колектив, який ми всі дуже любимо.

- Чи все зараз в гурті (враховуючи і стиль, музику і, власне, імідж) є таким як ти хочеш це бачити?

- Ми такі, як ми є. Ми своєрідні та впізнавані, ми маємо багато справжніх прихильників і шанувальників нашої творчості. Звісно, ми не ідеальні, бо не завжди вдається все робити так, як хочеться. Але всі ми прагнемо цього ідеалу, не стоїмо на місці, розвиваємося та поволі змінюємося, не втрачаючи власного стилю й не діючи врозріз із власним сумлінням.

- Сашко (тільки чесно), ти вже на сцені більше 10 років, але й досі твоя аудиторія – це моторний молодняк. Не вважаєш, що ти в один чудовий день можеш не зацікавити нове покоління і з’явиться новий Сашко? Якщо так, то що будеш робити? Змінюватимешся?

- Ти помиляєшся! “Моя аудиторія” – це люди дуже різного віку, різного стилю життя, різних уподобань та різного достатку. Але їх усіх об’єднує розуміння пісень гурту “Тартак” та сприйняття їх по-своєму. Такою наша публіка і залишиться.

А інший Сашко Положинський ніколи не з’явиться, бо творча особистість, як і кожна людина, – особлива та неповторна.

Що ж стосується змін, то я і так постійно змінююся – мені би самому нудно було би завжди лишатися однаковим.

- За що тобі соромно?

- За людей, в першу чергу. За людство взагалі, та за моїх співвітчизників зокрема.

Мені соромно за те, що ми, отримавши можливість жити в такій прекрасній країні, не здатні збудувати в ній такого прекрасного життя, яке могли би і повинні збудувати.

- Кажуть, що найголовніше очима не побачиш. Чим і як ти дивишся на світ, коли пишеш пісні?

- У своєму сприйнятті світу я не зачиняю жодного каналу. Я дивлюся, слухаю, вдихаю, вбираю. Я торкаюся та відчуваю, я відкриваюся і намагаюся злитися з навколишнім середовищем. Звісно ж, це буває далеко не завжди, а лише тоді, коли я почуваюся у цілковитій безпеці.

Дуже ж часто доводиться і захищатися від агресивного впливу ззовні, але це також вчить розумінню та допомагає багато що побачити з іншого боку.

А ще дуже допомагає спілкування з іншими людьми. Особливо багато мені дає спілкування з тими, хто, в силу життєвих обставин, не здатен бачити світ очима.

- Узагалі, чим по-твоєму треба дивитись?

- Усім, чим можеш! Очима, вухами, носом, руками, ногами, серцем, головою, животом. Кожен окремий погляд є неповноцінним та часто оманливим.

- Опиши основи свого філософського буття.

- Ой ні, це навіть не тема для окремого інтерв’ю, не те, що одного запитання! В мене ж немає окремих, чітко сформульваних тез, а вигадувати їх зараз я не маю ні бажання, ні натхнення.

Життєва філософія постійно перебуває в русі, в пошуку, вона весь час робить нові кроки та відкриття. Є речі, які лишаються сталими – ставлення до правди і брехні, поняття честі, вірність даному слову, патріотизм. Але це ж лише крихти, хай і дуже важливі, з цілого моря різноманітних принципів, вірувань, вподобань. Так, наприклад, багато моїх власних поглядів на життя я колись побачив відображеними у фільмі “Траса 60″, але ж це не значить, що фільм цей про мене, чи весь я у цьому фільмі.

- Тебе слухає переважно україномовна молодь. Ти намагаєшся якось агітувати й інших говорити українською?

- Так, я агітую людей говорити українською, тому що вважаю нашу мову не лише прекрасною та багатогранною, а ще й вишуканою. Українські діалекти є дуже колоритними, насиченими, яскравими, а літературна українська – це мова елітарна.

А ще мелодійність нашої мови, в багатьох випадках, позитивно впливає на красу самого тембру людського голосу.

- Сьогодні дуже гостро стоїть мовне питання. Мені здається, що такі успішні і молоді україномовні особистості, як ти, могли б якось впливати на цей процес. Не хочеш очолити якийсь рух чи якось зібрати молодь заради української мови?

- Рух заради мови – це дурниця в теперішній ситуації. Мовне питання, як і багато інших важливих питань, стоїть гостро, бо в країні панує антиукраїнській та антинародний режим, який мало змінюється у своїй суті впродовж усіх 19-ти років існування теперішньої “незалежної” України.

Як тільки нам вдасться змінити владу і систему влади на проукраїнську – в усіх сенсах цього слова – одразу ж і штучна “гострота” мовної проблеми зникне.

- Ти можеш назвати себе патріотом? Якщо так, то що корисного, на твою думку, ти зробив для України?

- Чекай-чекай, зараз дістану свій список патріотичних та корисних для України справ!..

Патріотизм, Віко, це не окремі справи, які ти робиш, а те, як і де ти живеш, твоє ставлення до цього, твоє бажання постійно змінювати щось у собі та навколо себе на краще. Це активна життєва позиція та вміння поставити інтереси об’єкту твого патріотизму, як мінімум, не нижче своїх власних інтересів.

- Наскільки сильно тебе хвилюють суспільно-політичні питання, проблеми, новини? Чи все таки музикант має бути поза цим?

- Ніхто в суспільстві не може бути поза тим, як би сильно він не робив вигляд, що його це не стосується. Звісно, мене хвилює життя моєї країни та людей у ній. Бо я – частина цього життя, і дійсно хочу, щоб це життя було максимально щасливим. І я намагаюся робити все можливе, щоб проблем та поганих новин у цьому житті було якомога менше.

- Твої пісні і кліпи мають здебільшого жартівливий характер. Ти думаєш, що через простоту, легкість і сміх ти можеш донести свою дидактику?

- Я не знаю, що значить слово “дидактика”, але далеко не всі пісні та кліпи “Тартака” веселі та жартівливі. У нас багато речей гострих, серйозних, ліричних. Ми творимо так, як уміємо. Кожна пісня – це відображення нашого власного життя та життя довкола нас. Щось там є веселе, щось сумне, щось жартівливе, щось серйозне. Для нас важливо лишатися чесними – перед собою, в першу чергу. І ми такими лишаємося.

- Якби була б можливість прокричати одне слово на весь світ і це слово всі до одного почули, щоб ти крикнув?

- Я не переймаюся такими фантастичними припущеннями. Зараз, мені здається, з найбільшою імоврністю, люди всього світу здатні зрозуміти одне слово – “fuck”… Але я не хотів би кричати його на весь світ. Я би хотів, щоб люди всього світу розуміли одне одного без крику.

- Ти співаєш пісню «Моральний Секс». А сам ніколи не чинив нічого аморального?

- У кожного своя мораль, тому все відносно. Те, що для мене може бути аморальним, для когось іншого є в межах норм пристойності, і навпаки… На мою думку, людина повинна робити все, що вона може і хоче, але при цьому й нести цілковиту відповідальність за свої дії.

- У словах-асоціаціях створи парадигму, систему, ланцюг свого творчого світосприйняття (яким ти був, спочатку, до чого еволюціонував, яким зараз став).

- Це заскладно для мене! Може я краще швиденько збудую тобі який-небудь колайдер?

- Як ти розслабляєшся, як виглядає твій «піжамний» день?

- По-різному буває. Залежить, де і коли цей день проживається. Це може бути мандрівка, книги, фільми, музика, комп’ютерна іграшка, спілкування, якісь настільні чи активні ігри… Інколи це цілковита ізоляція від людей, інколи – приємне товариство…

- Який би ще ти хотів приміряти і використати образ?

- Я не знаю, як сприймати це питання. Це звинувачення в тому, що я приміряю на себе й використовую чиїсь образи?! Так і ОБРАЗити можна…

- А правда, що Валентинів день – це якесь безглузде, надмірно рожеве, абсолютно нікому не потрібне свято? Чи ти валентинки зрештою від тебе комусь прийдуть?

- Так, правда. Це “свято” найбільше потрібне тим, хто продає валентинки, квіти й подарунки, проводить вечірки та концерти і не знає, про що розповідати в ефірі чи на сторінках свого видання. Якщо ж комусь хочеться це “святкувати” – хай собі святкує – мені яке діло?

- Чи маєш ти проблему вибору? Чим керуєшся, коли доводиться, щось обирати, а щось залишати?

- Проблема вибору існує майже постійно, але вибирати, в більшості випадків, легко, якщо ти точно знаєш, чого хочеш. Я ж у своєму виборі більше довіряю серцю, ніж голові, й поки про це не жалкую.

- Положинський-політик – скоріше міф чи реальність?

- Поки міф, а чи стане це колись реальністю – час покаже.

- Якби не гурт, до якої б галузі ти пристав скоріше за все? Що зараз тебе цікавить, приваблює, окрім музики?

- Мені багато що цікаво, і багато що подобається. Працював уже на радіо, на телебаченні, на заводі, в проектному інституті, в дитячому таборі, в магазині, в нічному клубі, в барі… Я писав статті та сценарії, вигадував назви та гасла, підбирав вбрання і допомагав виходити із депресії… А за освітою я – екноміст…

- Щоби бути не таким, як усі, позбутися сірого, потрібно…

- Жити своїм власним життям, вибирати в житті те, що дійсно цікаво, не піддаватися зовнішньому впливу, якщо цей вплив не подобається. Вчитися, розвиватися, самовдосконалюватися. Шукати, імпровізувати, творити. Дихати на повні груди та щиро радіти життю!

- Якось готуєшся зустріти і провести цю весну по-особливому, щось плануєш зробити не так, як завжди?

- Ні, ніяк не готуюся. Весна буде такою, як буде, а я собі просто намагаюся жити і отримувати від цього процесу максимум задоволення.

Спілкувалася Вікторія Дудченко, "Хмаро4ос".

«Тартак», Сашко Положинський

Комментарии

Загрузка...
Интер - программа на неделю