Виктор Пинчук

Дмитрий Павленко , 17 марта 2008 в 16:26

У Києві вп’яте вручали щорічні премії «Гордість країни»

по матеріалам www.unian.net

14 березня в театрі імені Івана Франка уже вп’яте вручали щорічні премії «Гордість країни». Ця премія, яка фінансується Фондом Віктора Пінчука, присуджується людям, які своїми героїчними вчинками викликають захоплення нації. До складу громадської ради з присудження премії входять Богдан Ступка, Ніна Матвієнко, Віктор Пінчук, Мирослав Попович, Сергій Бубка та багато інших.

Сам Пінчук називає цю премію найпрестижнішою в Україні, бо її не можна «ні купити, ні пролобіювати".

– Ми вже вп’яте видаємо премію «Гордість країни», – каже олігарх. – Зустріч з цими людьми – справжня удача в житті. Це унікальні люди, які живуть поруч з нами, вони допомагають нам тим, що примушують замислитися... Ми розуміємо, що сенс життя не в суєті, не в зіткненні амбіцій, не в боротьбі за владу. Пам’ятаю, як торік дівчинка без рук і ніг зверталася зі словами: «Люди, ви такі щасливі, ви маєте по дві руки і по дві ноги! Що вам ще потрібно?!» Гадаю, ці слова повинні почути наші політики – це їм адресовано месидж! Ніяк не можу зрозуміти, за що вони змагаються, куди ведуть, що це за зіткнення амбіцій.

Що для самого Пінчука є гордістю, він скромно відмовився сказати, мовляв, сьогодні не про нього мова...

Вшанувати героїв у театр Франка завітали, зокрема, секретар РНБО Раїса Богатирьова, бютівець Микола Томенко, богатир Василь Вірастюк, скандаліст Нестор Шуфрич, губернаторка Київщини й соратниця Президента Віра Ульянченко, олімпійська чемпіонка Ліля Подкопаєва... Вручати нагороди поз’їжджалися зірки з усього СНД.

Я поцікавилася в деяких із цих людей, що є для них найбільшою гордістю в житті, і з’ясувалося, що майже кожен найбільше пишається своїми рідними. Але були й такі, котрі взагалі не мають чим пишатися.

Пані Ульянченко найбільшою своєю гордістю вважає своїх батьків.

– Бо вони прожили дуже нелегке життя, мали дуже нелегке дитинство: моя мама виросла без мами, мій батько виріс без батька. Вони виростили чудових дітей і змогли прищепити нам традиційні для нашої нації цінності.

Журналіст Дмитро Гордон розмірковував з хвилину, але так і не знайшов, чим пишається у своєму житті.

– Я ще нічим не пишаюся... Мені нічим гордитися!

Пані Богатирьова прибула на свято зі своєю найбільшою гордістю – онучкою.

– Найбільшою гордістю в моєму житті є мої діти й моя онучка.

– А як звати вашу онучку?

– Машенько, скажи тьоті, як тебе звати!

– Мене звати Маша!

Найдужча людина планети Василь Вірастюк нічим так не пишається, як своєю родиною.

– Найбільшою гордістю для мене є однозначно моя родина, – каже силач. – Що я ще можу так високо й гордо нести, як звання своєї родини – наше прізвище Вірастюків?!

Зізнання пана Шуфрича виявилося для мене дещо несподіваним.

– Для мене найбільшою гордістю є, безумовно, діти, мої сини.

…Премія “Гордість країни” вручається в десяти номінаціях. І за кожною з номінацій стоїть зворушлива історія її переможця – радісна чи сумна, але героїчна.

У номінації «Рекорд року» перемогли 14-літні близнюки-вундеркінди Микола і Леонід Тузенки з Вінниччини. Вони стали абсолютними чемпіонами Європи з розв’язання логічних задач з математики. Близнюки обійшли ліцеїстів з двадцяти країн світу й повернулися з Парижа з двома золотими медалями. Після цієї перемоги Миколу й Леоніда запросили на навчання до Українського фізико-математичного ліцею при КНУ ім. Т. Шевченка.

Хлопців з екрану, який був розміщений на сцені, привітав Андрій Шевченко, а “вживу” сказати вітальне слово й потиснути руки юним вундеркіндам прийшов Славко Вакарчук.

– Льоню і Колю, ви – наші герої! – виголосив співак-депутат. – Я дуже добре знаю, що таке олімпіади, бо сам колись мав щастя брати в них участь. Знаю, що таке фізика й математика, бо сам отримав фізико-математичну освіту. Я щиро вас вітаю, і коли я про вас прочитав, то вирішив встановити для вас власну стипендію, яку виплачуватиму власними коштами, аби ви могли спокійно продовжувати навчання без проблем.

У номінації «Особисте досягнення» відзначили 29-річного Олега Іваненка. 16-річним хлопцем він невдало стрибнув у воду і скрутив собі шию. Медики передрікали йому життя без руху. Та Олег рік за роком, долаючи біль, наполегливо примушував своє тіло працювати й довів, що медичний діагноз – не вирок. Будучи в інвалідному візку, він закінчив університет, сьогодні працює нотаріусом, керує автомобілем, завойовує золоті медалі. Пан Іваненко – член Національної параолімпійської збірної України з плавання, чемпіон України, людина, яка встановила світовий рекорд, пропливши 50 метрів стилем батерфляй без жодного вдиху.

На сцену театру Франка для Олега запросили заспівати його улюблену російську співачку львівського походження Анжеліку Варум.

У номінації «Сімейна історія» премію вручили 15-річному хлопцеві Андрію Костецькому, який після смерті батьків дбає про сім’ю з восьми дітей та стареньку бабусю. Батьки померли торік, і він став головою сім’ї. Їх мали розподілити по дитбудинках, але вони не захотіли розлучатися і звернулися до голови міста з заявою, аби він їм дозволив залишитися разом.

Андрій каже, що після дев’ятого класу хоче вивчитися на водія, адже йому потрібно зводити на ноги молодших братів і сестер.

Організатори вивели на сцену всю родину Костецьких. Жінки в залі не могли стримати сліз. А Пінчук кілька разів простягував своїй дружині Олені носовичок…

Для цієї родини Фонд Віктора Пінчука відкрив депозит на 100 тисяч гривень, яким Андрій зможе скористатися після 18 років і купити омріяне авто для сім’ї.

Але щоб не чекати так довго, у міністра внутрішніх справ Юрія Луценка попросили видати голові родини права на водіння автомобілем у 16 років. Луценко вийшов на сцену й пообіцяв, що 2 квітня цього року будуть і права, і автомобіль від нього особисто.

У номінації «Видатні приклади відваги» статуетку отримав 58-річний пенсіонер із Черкас Микола Філімонов, який затримав серійного грабіжника банку.

Пан Луценко, який вручав нагороду пенсіонерові, сказав, що саме на таких людях і тримається Україна.

– Користуючись телебаченням, я віддаю наказ 300 тисячам міліціонерів рівнятися на пана Філімонова!

Для цього відважного чоловіка з Росії приїхала заспівати киянка Лоліта.

– От би мені такого чоловіка! – сказала зі сцени велика любителька чоловіків. – А ви одружений? Ні! Тоді я ваша!

Пан Філімонов сприйняв ці слова буквально й одразу побіг до Лоліти на сцену… Вона ж розцілувала пенсіонера.

У номінації «Почуття обов’язку» нагороду віддали командирові Дніпропетровського воєнізованого гірничорятувального загону Володимиру Мнішенку. Коли торік у жовтні завалився десятиповерховий будинок у Дніпропетровську, рятівник Мнішенко тиждень не залишав місця трагедії. Уже не залишалося жодної надії знайти когось живого. Але диво сталося: під уламками почувся стогін, і пан Мнішенко врятував 42-річного мешканця сумнозвісного будинку.

У номінації «Досягнення всього життя» відзначили засновника високоякісних комп’ютерних ігор на українську тематику Сергія Григоровича. Його «Козаки» і «Stalker» виявилися дуже вдалими комерційними проектами. Сергій – один із наймолодших мільйонерів України, у 16 років він створив власну компанію.

Вручити йому статуетку переможця вийшла Раїса Богатирьова зі своєю онучкою.

– Навіть не уявляю, як зараз пишаються вами ваші батьки! Ви перетворили віртуальний світ у гру добра і зла й дали змогу зрозуміти людям, що перемагає тільки добро і власна мета.

Привітати молодого мільйонера прибула епатажна Вєрка Сердючка.

– Сергію, я особисто не грала у твою гру, але не прокататися з тобою на вертольоті я не проти... Шановна богемо, дорогі мільйонери! Знаєте, вам тут усім щось вручають, а мені ніхто нічого ніколи не вручав. Я отримала друге місце на Євробаченні – і хоч би хтось дав стакан кефіру!

Сердючка вперше виконала пісню про героя свого дитинства Михайла Горбачова.

– У дитинстві завжди носила значок Михайла Горбачова, завжди ним захоплювалася. Він змінив життя нас усіх. Я усім побажаю успіху, нікого не слухайте і йдіть до своєї мети. Мені колись сказали: «Вєра, ти ж навіть в одну ноту не можеш попасти, не ганьбися». Я їм сказала: «Я зможу!» Напружилася і попала!

У номінації «Сила духу» перемогла трійка інвалідів Юрій Войтюк, Володимир Турський та Олег Полозюк. Кожного з них спіткало нещастя на злеті життя. Войтюк був завкафедрою ботаніки, коли стрімко почав втрачати зір, Турський осліп після закінчення університету, а Полозюк - кандидат у майстри спорту з плавання - якось невдало стрибнув у ставок і залишився прикутим до інвалідного візка. Коли ще всі троє були здорові, об’їхали чимало країн, але кожен мріяв побувати в Індії. Тоді вони вирішили: дві пари ніг і одна пара очей – цього досить, аби дістатися до гігантського храму в Путта-Парті, де росте Дерево бажань. Вони здолали тяжкий шлях завдяки тому, що допомагали одне одному. Олег описував друзям, що бачить, а Юрій з Володимиром котили інвалідний візок і несли речі. Так вони подолали 240 сходинок, що вели до Дерева бажань.

У номінації «Рідкісний талант» відзначили 6-річного сурмача з Херсона Рому Купріянова. Професіонали сказали, що таких молодих сурмачів не буває. Мовляв, у його віці просто неможливо грати на духових інструментах, бо дитячі легені ще не досить розвинені. Але Рома довів, що так буває. І продемонстрував це на сцені театру разом з джазовим колективом. Від такого видовища жінки вкотре заплакали.

У номінації «Сусід року» віддали статуетку 13-літньому хлопчикові з Рівненщини Віктору Шилану, який холодного весняного ранку витяг з річки односельця – 90-кілограмового чоловіка, що тонув.

Голова Рівненської обладміністрації Віктор Матчук, вручаючи Вікторові нагороду, сказав дуже зворушливо:

– Я запитав у Віктора: «Що ти хочеш, що б ми тобі подарували?» Він довго думав, хвилин 15, потім сказав: «Я хочу комп’ютер, але попрошу меблі». Чому? Бо комп’ютер – це йому, а меблі будуть усій сім’ї. Ця молода людина, як і тоді на березі річки, думає не про себе. І це урок нам, дорослим.

Як виявилося, Віктор – круглий сирота, живе з бабусею. Хоча він вибрав меблі для сім’ї замість комп’ютера для себе, але отримав і те, і друге. Меблі – від обладміністрації і комп’ютер – від організаторів.

У номінації «Видатні приклади відваги» відзначилося четверо одинадцятикласників з Дніпропетровщини: Юрій Козацький, Віктор Ботусов, Дмитро Нелупенко та Анатолій Ляпота. Хлопці винесли з охопленої вогнем хати чотирьох дітей та їхню маму.

Номінантів нагороджував Василь Вірастюк з маленькою героїнею Настею Овчар. Три роки тому Настя врятувала свою маленьку сестричку з вогню, внаслідок чого дістала страшні опіки. Операцію їй робили у США.

Вірастюк сказав хлопцям, що вони справжні мужики, і вручив їм ключі від мопедів.

Надзвичайно зворушливою виявилася також історія переможця в останній номінації «Лікар року».

Лікар Сергій Лапоног з Житомира виходив малюка, який з’явився на світ удвічі раніше від терміну й важив 490 грамів. Професіонали називають цей випадок унікальним. Вважалося, що маля не може вижити, а якщо й виживе, то швидше за все буде інвалідом. Проте Богданчик, який при народженні вміщувався на долоні, не міг сам дихати і їсти, потрапив у дбайливі руки завідувача відділу інтенсивної терапії новонароджених Сергія Лапонога. Лікар практично поселився в лікарні біля дитини. Нещодавно Богданчикові сповнився рочок, і він цілком здоровий.

Фото звезд и знаменитостей, Вечеринки, пати, тусы, тусовки, Лилия Подкопаева (Ліля Підкопаєва), Концерты, шоу, представления, Конкурсы, соревнования, награды, Святослав Вакарчук, Верка Сердючка, Нестор Шуфрич, Юрий Луценко, Сергей Бубка, Лолита Милявская, Анжелика Варум, Дмитрий Гордон, Виктор Пинчук, Василий Вирастюк, Богдан Ступка, Нина Матвиенко, Раиса Богатырева, Андрей Шевченко, Мирослав Попович, Микола Томенко, Вера Ульянченко, Сергей Григорович

Комментарии

Загрузка...
Интер - программа на неделю